Там, де ніжно всміхається вечір,
Там, де спрагою дихає ніч,
Я тебе обіймаю за плечі,
Я твоїх доторкаюся віч.
І в обіймах твоїх я згораю,
Мов той камінь в нестримнім вогні,
І шепочу тобі, що кохаю,
Як ніхто не кохав на землі.
І цілую, до ранку цілую,
Доки небо по колу іде,
І нікого крім тебе не чую,
І наскрізь відчуваю тебе.
25.12.08
Поцілунок солодкий і ніжний
Все ще досі тремтить на губах…
Не кажи, не кажи, що він грішний -
Хай надія не гасне в очах,
Хай душа розіллється водою –
Ні, бальзамом в вишневім саду:
Як він знов зацвіте – за тобою
Я по зоряній стежці прийду.
28.12.08.
Шепотіла нічка про кохання
Між розквітлих вишень у саду,
Повивала чарами світання
Дві душі на долю молоду,
Сипала із неба чисті зорі,
Наче роси, в трави запашні,
І всміхалась усмішкою долі
І тобі, кохана, і мені…
Обіймала довго біля хати,
Лагідно торкалася плечей,
Все навчала в губи цілувати
І пірнати в глибину очей.
До самого ранку не пускала,
Раз у раз в’язала рушником,
І любов’ю нас благословляла,
Серця доторкалася крилом.
Шепотіла нічка без упину
Нам з тобою неземні слова,
І тому я все до неї лину,
Хоч і ти давно уже моя.
06.12.08
Не так давно я так багато мріяв,
Думки леліяв, вірно так кохав,
А вітер взяв і наче все розвіяв,
І наче серце в порох розтоптав.
Ну що ж ти, вітре, наробив? Не знаю,
Як жити далі, віру зберегти –
Я ж, братику, як Фенікс, воскресаю,
Щораз, як ти руйнуєш всі мости.
30.10.08
Душа… в екстазі –
Не пояснити…
І цього разу…
Я хочу жити!
24.12.07.
Любові пишу і втаю любов,
Юну, як завжди, що сяє зорею,
Бо золотом витканий Божий покров
Осіннього ранку я бачу над нею…
Вклоняюсь їй низько, без зайвих розмов,
І розумом всім і всією душею.
07.10.09.
Не кажи, не спіши щось казати,
Коли серце не бачить дороги,
Та нащо йому срібло топтати,
Світло-золото брати під ноги?
Хвиля-друга і вщухне цунамі
Ненароджене ще океаном,
І зігріється серце у храмі,
Де любов нам всім служить бальзамом.
06.11.08.
О, ці дві статі…
Такі чужі,
Як розіп’яті
В своїй душі!!!
24.12.07.
Мов на дитину,
пустили хмари
На тебе, земле,
солодкі чари…
В густій завісі
тебе обняли,
Немов кохану,
обцілували.
А я з-за хмар тих
не бачу неба…
О земле, земле,
пусти від себе:
Твоя краса нас
манить і справді,
Та днесь настав час
радіти правді!
06.11.08.
Я чую, мила, ритми твого серця
Я розумію всі його слова
І відчуваю, як воно сміється,
Коли навколо нас цвіте весна.
Як джерело, пульсує і співає,
Виводить ноти і акордом б’є,
Чарує слух, красою надихає,
Життя дарує і життям живе.
Нема у ньому спокою, немає:
Усе – в любові, в пошуках – усе,
Немов веселка, кольорами грає
І за собою кличе і веде!
Скоряюсь, мила, ритмам твого серця,
Закохуюсь у всі його слова
І в музику, через яку сміється
Воно мені акордами добра.
11.12.08.
Вітер обціловує уста
Дівчині за крок один від мене,
А вона стоїть, немов свята,
Заховавшись від грози під кленом.
І така, як всі, і не така,
Поглядом очей манить до себе,
Із тісних обіймів піджачка
Кутиками вуст сміється в небо...
Серед шуму вітру і грози
Наче каже: “Я вас не боюся,
А якщо попросите сльози –
Я до клена ближче притулюся”.
12.12.08.
Не відпускай печалі на півслові,
Не роздіймай з міцних обіймів рук –
Нехай триває вічно ця розмова,
Хай шаленіє в грудях серця стук.
Через хвилину буде все інакше -
Душа не схоче йти на глибину,
І очі, і уста і руки наші
Розбуде вітер від терпкого сну
В чужі світи ми розійдемось знову
І може не знайдуться вже слова
Для ще одної спраглої розмови,
Коли отак співатиме душа.
25.12.08
Ця грань – прозора,
Ця грань – легка…
За нею – світло,
Твоя рука!
Ще мить єдина –
Й рука в руці…
Де ти, єдина? –
Дощ по щоці...
24.12.07.
Чую в серці голос ностальгії,
Що п’янить думками про кохання,
Й розквітають в нім бузкові мрії,
Наче квіти щастя на світанні.
Під сонату лагідної ночі
Знову через сад спішу до тебе
І в очах твоїх ясних дівочих
Доторкаюсь, мила, аж до неба.
Обіймає душу хміль цілунків,
І міцних обіймів прагнуть руки
І душа малює візерунки
На високих нотах тої муки…
Що ти робиш в мить оту зі мною?–
В лабіринтах серця мучить здогад,
Кличе ностальгія за собою
І ніяк не залишає спогад.
27.01.09.
Хоч опускає ніч на землю крила
І повністю темніє за вікном –
Мене не залишає образ милий –
Мов я малий іду своїм селом…
З пекарні йду і хліб в руках тримаю,
Не видно ще на вулицях людей
І тільки сонця перший промінь грає
На струнах ранку, наче сам Орфей.
І легко так, так легко йти під гору
З думками, що окрилюють мене;
Здається: небо синє, наче море –
По нім душа лебідкою пливе.
Кажу добридень серцем і душею
Смерекам, яблуням і ясенам
І так проймаюсь радістю своєю,
Що аж не вірю сам своїм очам.
За пару кроків маму обіймаю,
Вітаю тата, хліб їм подаю
І у садочку, серед свого раю,
Шепочу, як я сильно їх люблю…
З тих пір минуло вже багато років,
Але дитинство, юність – все живі!
Я кожну мить їх відчуваю кроки,
І ними міряю свої всі дні.
11.12.09
За брами міста, чимскоріш туди,
Де вільний вітер, де високе небо,
Де губить хаос всі свої сліди,
Де є усе, чого для щастя треба.
І потяг мчить, мов добре знає сам,
Як дихає любов на вільні груди,
Як добре почуваєш себе там,
Де тільки сонце зранку тебе будить.
І я радію в ритм його коліс,
В твої, о земле, несучись обійми,
І подумки твоїх торкаюсь кіс,
І ниву орю золотими кіньми.
08.
Ти озвись, Я почую, озвись -
Я давно так чекаю на тебе!
- І усе буде знов, як колись?
- Так, ми будемо разом на небі!
24.12.07.
Колись любив я грози на весні,
Мені здавалось: сила їх в любові…
Квітучими садами пахли дні
Й над головою небо було морем.
Душа вслухалась у святі пісні,
Що ними сад шумів під солов’ями
І мов в якому найсолодшім сні,
Як музи, вишні йшли собі рядами…
Колись любив я грози, їх печаль
Мене, мабуть не залишає й нині,
Але, як жаль, як жаль, як справді жаль,
Що не збагнути їм мене, людини.
31.01.08.
- Я люблю, я люблю, я люблю!
- Ні… ти не любиш, не треба:
Ти ще долю зустрінеш свою,
Мене інший пригорне до себе…
24.12.07.
Не згаснуть очі там, де є надія,
Адже ж вона, вона одна кріпить,
Де тихо мовчки нас чекає мрія –
Іде вона й туди хоча б на мить,
Як світло, що у темряві горить.
07.10.09.
Послухай, мила, як ця пташка б’ється
В грудях своїм нескореним крилом,
Мов відчуває, як весна сміється,
Як небо плаче сріблом за вікном.
Так сильно б’є, аж груди розпинає,
Виходить з берегів в своїх словах,
І піснею весну життя вітає,
І засіває квітами твій шлях!
21.03.08.
Вечірнім небесам всміхався Львів,
Крильми тягнувся, так хотів злетіти…
Люди дивились, їм бракувало слів,
Щоб висловити це… та й зрозуміти.
22.07.03.
Лети, лети, моя любове,
Лети, окрилена, на волю
І над широким синім морем
Співай про щастя і про долю.
А я дивитимусь на тебе
Очима радості й печалі
І про твоє високе небо
Христа молитиму надалі.
25.03.08.
Ввіч на ввіч би зустрітись з тобою,
Ввіч на ввіч, щоб сказати слова…
Ті, що серце зв’язали тугою,
Ті, в яких завжди квітне весна.
Ввіч на ввіч би зустрітись з тобою,
Щоб звільнитись, торкнутись вершин,
Тих найвищих святого спокою,
Де гірчить хіба тільки полин…
Ввіч на ввіч, щоб розправити крила,
Щоб померти, воскреснути знов,
І з тобою, жадана, єдина,
Пережити це щастя – любов!
26.10.09.
Зацілуй, зацілуй,
Доки небо рясніє зірками,
Геть усього мене зацілуй,
Зацілуй до нестями –
Нехай вріжуться в пам'ять
Ці ноти натхнення і болю,
Хай від щастя душа закричить
Поміж небом і полем.
Зацілуй, хай помру я
В твоїх поцілунках гарячих,
Нехай серце моє у їх полум’ї
Стогне і плаче,
Щоб оновленим зранку воскреснути
Поруч з тобою
І як сонце, зійти,
Понад морем і понад горою.
Зацілуй мене, мила, в обіймах
Палкого кохання,
Зацілуй, наче вперше оце і неначе
Востаннє,
І чи житиму я чи помру
Від такого натхнення –
Пам’ятатиму все уст твоїх неземне
Одкровення.
12.03.09.
У затишку, на передмісті Львова,
Де зір очей не знає суєти,
Душа купалась в океані слова
І було серце близько до мети.
Уста устам життя передавали,
Світились очі неземним добром
І музи шаленіли й цілували
Мене в ланіти за одним столом.
За інтер’єром марились Афіни,
Спирався на колони Парфенон
Й оазою здавалися нам стіни
Такі подібні на Періклів трон.
І я сидів немов в Семіраміди
У самім пишнім із її садів
І звідти задивлявсь на піраміди,
Яким ніколи не забракне слів.
І в колі тих чудес я мріяв, марив
Зустріти серед осені тебе
Якось, коли не буде в домі кави,
Коли нас знову випадок зведе.
27.10.09.
І не лечу, і не дивлюся:
Безкрилий світ, безкриле все,
Поклич мене – не одізвуся,
І згадки сон не принесе.
В липневу ніч, в небес безодню
Здіймеш, як мрію, погляд свій,
Й обпалиш в грань її холодну
Солодких уст п’янкий напій.
Без сліз, без голосу, без звуку
Ти заридаєш у ту мить
І зрозумієш, що в розлуки
Душа ніколи не болить.
Пройме туга, терпке світання
Наступить ночі на крило,
І вже приборкане кохання
Знову постукає в вікно.
29.07.02.
З-за край світу почуй мене,
Із півслова збагни мене,
Поцілуй, обійми мене,
А як ні – відпусти мене…
25.04.05.
Мрія тихо котилась сльозою,
А душа промовляла: люблю,
І не можу не жити тобою,
Але нині пробач – я спішу…
Що цей біль не погасне ніколи –
Ти до серця собі не бери,
Бо життя ще не раз переоре
Метеорами наші сліди…
Я іду не від тебе, кохання –
Я від себе біжу в нікуди,
Ти ж до мене щораз на світанні
Ніжним променем все приходи…
Я не можу не жити тобою,
І не можу здолати межу…
Мрія тихо котилась сльозою,
А душа промовляла: люблю.
02.01.08.
На відстані витягнутої руки
З очима сумними-сумними
Ти знову стоїш по тім боці ріки
Неначе за серця дверима.
А серце відкрите, кохана, ввійди -
Там всі діаманти для тебе!
Ти тільки тепло з того боку візьми -
Тоді буде ближче й до неба.
03.01.08.
Гарячий лід – твоє п’янке зізнання,
Холодний жар – полон твоїх очей,
Як красномовне уст палких мовчання,
Лоскоче душу запах орхідей.
Відкрите небо, тиша, одкровення…
У одкровенні – янголова тінь…
Як згасне все – його рука натхненно
Напише муку тисяч поколінь…
Серед рядків спокою й рівноваги,
Що литимуться сріблом з-під пера,
Земна печаль вмиратиме від спраги
В обіймах світла, ніжності й тепла.
17.06.04.
Крізь сон торкаюсь яблунь, ясенів,
Цілую матір, батька обіймаю
І прагну знову тих далеких днів,
Де Сам Господь на струнах серця грає.
29.11.07.
Мій рідний краю, любий краю,
Солодка мріє між садів,
Де ти живеш – джерельце грає
На струнах кобзи юних снів.
Де ти живеш – розквітлих вишень
Цвіт пам’ятає дотик мій,
І спогад в кожнім древі дише,
І день розписує сувій.
З доріг життя іду до тебе,
Щоби напитися краси,
Щоб доторкнутись твого неба,
Почути рідні голоси.
Впізнай мене, як я впізнаю
Свій рідний дім між ясенів,
І ти збагнеш, що я кохаю
Тебе ще з тих далеких днів.
Мій рідний краю, любий краю,
Нехай горить твоя зоря,
Мені ти завжди будеш раєм,
Бо у тобі – любов моя!
07.11.09.
Намалюй лимон на полотні –
Хай зігріє світ промінням чистим,
Хай засяє в домі на стіні,
Як перлина з Божого намиста.
Намалюй палітру відчуттів,
Ностальгію серця за весною,
Спраглу ніжність незбагненних днів,
Сум і радість неба над водою.
Намалюй все те, що бачиш в снах,
Те, чим ти живеш і хочеш жити,
Намалюй любов в людських серцях,
Світло, на усіх шляхах розлите…
Хай душа співає в полотні
І лягають фарби, наче мрії:
Прийде мить і в добрі дні твої
Джерелом заб’є краса з олії.
04.02.08.
Самотній серед натовпу людей,
Не свій ані для кого на землі,
Втішаюсь сумом білих орхідей,
Що їх принесла нині ти мені.
Вслухаюсь в тишу непролитих слів
І впізнаю тебе в уривках фраз;
В терпких обіймах недостиглих днів
Долаю пафос, гордість, біль і час.
Іду до тебе стежкою життя,
Як Діоген, з свічею у руці,
Вдихаю запах орхідеї дня
І обіймаю радощі твої.
06.02.08.
Мій добрий Ангеле, я знаю,
Як Ти сумуєш, як радієш,
Як душу Ти мою лелієш
І як спішиш з обіймів раю
Мені в цей світ допомогти…
Мій добрий Ангеле, прийди!
Мій добрий Ангеле, Твоєю
Любов’ю хай я загорюся
Й на землю з неба подивлюся
Нічим не скутою душею,
Щоб світ в тобі перемогти…
Мій добрий Ангеле, прийди!
13.03.08.
Якщо хочеш сказати “кохаю”,
Якщо справді все серце в огні –
Не шукай ані пекла, ні раю,
Подивися у вічі мені.
І до уст доторкнися устами
Так, щоб душу зігріла весна,
Щоб зірки запалали над нами
Й покотилася небом луна…
Якщо хочеш сказати “кохаю” –
Повертайся з далеких шляхів
Й не шукай ані пекла, ні раю –
Я тебе зрозумію без слів.
02.01.08.
Поміж будинків в нашім славнім Львові
Ростуть тополі прямо в небеса –
Вони для нас у Бога просять долі
Й близькою нам здається їх краса
Стрункі, високі, думами повиті:
В їх пам’яті – звитяга славних днів,
Це ж в їхні крила заплітає нині
Свої солодкі мрії батько Львів!
Стоять вони в розмові з куполами,
Як амазонки, як красуні-діви,
І часто линуть спраглими ночами
По місту їх натхненні піснеспіви…
Про що вони..? – Ніхто не чув ні слова!?
“Нам із оцього раю б в небеса” –
Долинула до ратуші розмова…
Й Високий Замок обпекла краса.
07.05.05.
Не наливай у келих пам’яті отрути –
Нехай живе там спогад дорогий
Із діадемою весни, живий й розкутий:
У нім для нас весь океан снаги!
Нехай таємними він нас веде стежками
Туди, де править свій бенкет любов –
Там вкотре спалені мости встають за нами
Й пульсує в жилах знову спрагла кров…
Спіши за ним, спіши, хай вітру сильні крила
Тебе до мене з римами несуть,
Бо знай: коли ми будем разом, мила, –
В пустелі болю кедри повстають.
20.11.05.
За обрій сонечко сідає,
Але спочинку й там не знає,
По колу йде, промінням грає,
Любов’ю світ цей обіймає
І тим радіє, що кохає!
11.01.10.
Приходила любов у ніжні сни,
Були у неї очі сині-сині…
Вона зливалась з піснею весни
І в коси заплітала цвіт калини.
Та не впізнав я голосу її,
Не пригубив солодких чар напою,
Проте вона і досі шле мені
Свій поцілунок ніжною рукою…
Приходила любов, як дощ і сніг
Посеред літа на достиглі ниви…
Весь світ тоді схилявся їй до ніг
І я спішив назустріч їй щосили.
Душею й тілом із вогню й землі,
Вона мої обтяжувала крила,
Тож я її не залишив собі,
А спрямував у небеса вітрила.
Приходила любов, та не моя,
Не та, з якою долю розділити,
І пусткою здавалося життя,
І серце з жалю рвалося щомиті.
Де ти, любове? – Я питав пітьми,
Кричав від болю голосом розпуки,
В різних світах шукав її сліди
І завдавав собі ще більше муки.
І ось тоді, коли душа в сльозах
Шукала пристань під покровом ночі,
Моя зоря зайнялась в небесах,
І я зустрів своєї долі очі.
Розтанули в ту мить минулі сни,
Зайнялось серце полум’ям надії,
Коли вона прийшла з обійм зими,
Як чистий ангел втомленої мрії.
Тендітна й ніжна, в аурі весни,
Вона мої теплом зігріла крила,
І від тоді щасливі з нею ми,
Що б суєта про нас не говорила…
І нині я кажу: прекрасна мить!
Хай буде ввік вона благословенна
За те, що серце любляче болить,
І за любов, яка несе натхнення!
01.09.06.
Торкаюсь я твого волосся,
Цілую брови і уста
І думаю, чом боїмося
Отак прожити все життя -
Отак, як лебеді – в любові,
Пліч о пліч в небі й на землі?...
І знов твої цілую брови,
Цілую знов уста твої.
22.04.00.
Я вертаюсь думками у літо,
Коли небо ридає дощами,
Коли сонечко тужить за нами –
Щоб в теплі його душу зігріти.
Я вертаюсь думками у літо,
Коли листя на землю спадає
І під снігом життя помирає –
Щоб воскреснути й серцем горіти.
Я вертаюсь думками у літо
До надії, до віри, любові,
До садів солов’їної мови –
Щоби з ними і в смерті радіти!
01.09.06.
Ти винесла вирок любові…
Не знаю лиш, як ти змогла
На мертві слова паперові
Змінити цей дотик тепла.
Не знаю, як зможеш ти жити
В обіймах життя без вогню,
Та знаю, що повністю вбити
Не зможеш ти мрію свою.
03.12.07
Папір, чорнила, світло твоїх ввіч –
Усе, чого душі для щастя треба:
У мить натхнення навіть чорна ніч
Мене веде до золотого неба.
З сухих обіймів втомлених доріг
Я йду на голос зоряної долі,
І їй кладу свої скарби до ніг,
І гімн співаю сонячній любові.
12.04.07.
У синє небо пнуться хмарочоси,
Ось-ось злетять: зачарувала вись,
Я ж згадую травневі чисті роси,
В яких серцями ми переплелись.
Все більше світла і душа – як пісня…
Ще мить одна – і сон відпустить день,
І Бог промовить: ну, мерщій, не бійся
Іти назустріч часу одкровень.
І ти підеш, і нас підхоплять крила,
Удвох пройдемо весь Чумацький шлях,
І зрозуміємо: в любові – сила
І сенс життя – добро в твоїх очах.
12.05.07.
Слова переливають через край,
Як гейзер б’ють із серця в саме небо;
Ти знову йдеш і кажеш “Прощавай”,
А я тобі у відповідь “Не треба”…
Ну скільки можна, – проситься душа, –
Іти й вертати зі землі на небо?
Ти закриваєш болем світло дня,
А я благаю вкотре “Ні, не треба”.
Отак усе життя “іду на ви”…
Зриває біль зірки з самого неба,
Слова згоряють у вогні мольби,
А ти не зупиняєшся: “Так треба”.
13.09.07.
Я напишу тобі про любов
Вірш від серця натхненно високий,
І нехай її чистий покров
Подарує нам щастя і спокій.
Я життям переповню слова –
Ті, що світлом наповнюють груди,
Й Ангел дотиком свого крила
Нашу зірку у небі розбуде.
Я тобі, лиш одній, лиш тобі
Зроблю ніжне вино з ностальгії,
І повірю, що всі мої дні
У тобі стануть сповненням мрії.
19.10.07.
Крізь вечір повертаюся додому –
(В душі війна знайомих протиріч) –
Та рідний погляд враз долає втому
І вже не так холодна темна ніч...
Із тисячі доріг іду до тебе,
Шепочу серцем в снах твоє ім’я
І всім єством торкаюсь, мила, неба,
Як ти стаєш для мене світлом дня.
08.10.07.
Як далеко, далеко, далеко
Чути вашу сонату, лелеки,
Кожна нота звучить, мов востаннє,
Ви курличете так про кохання.
А душа не лишає надії,
Сподівається, вірить, чекає,
Що у срібних тих звуках зігріє
Її той, хто навік покохає.
08.01.08.
Лише для тебе, мила, сяють зорі,
Сьогодні, наче сотні тисяч свіч,
І теплий вітер із обіймів моря
Тобі дарує цю прекрасну ніч.
Лише для тебе трелі солов’їні
На душу проливають свій бальзам,
І лиш для тебе мавок ніжні тіні
Торують стежку у любові храм.
Лише для тебе і лише для тебе
Я нині тут, в обіймах ніжних рук,
В твоє, кохана, задивляюсь небо
Й натягую у нього долі лук.
Лише для тебе… Хай твої бажання
Здійсняться серед сотень тисяч свіч,
Бо ще коли мені знайти кохання,
Якщо не в цю твою прекрасну ніч!
23.07.96.
Оксамитові ночі світилися…
На любов ми з тобою молилися…
Ми до неба, до неба просилися…
Помилились ми? – Не помилилися!
24.04.07.
Чи можна сперечатися з тобою,
Натхненна Богом доленько моя,
Якщо одною живемо тугою,
Якщо для мене ти – моє життя!?
Чи можна сперечатися з тобою
І розриватись в плетиві розмов,
Якщо із нами тихою ходою,
Як Ангел, поруч йде сама любов!?
Чи можна… Ні, не можна – треба, знаю
І йду до тебе через спориші...
Й без сперечань у тиші розмовляю
З тобою про все те, що на душі.
24.07.04.
Любов – зоря, яка нам сяє,
Вогонь, який в пітьмі палає,
І море лагідне й безкрає,
Струна, якої звук лунає в душі…
Це світ усіх й тебе одного,
Це світла у житті дорога,
Це справжній храм живого Бога,
Це все або цілком нічого В тобі.
12.06.02.
Жінка – не п’ять букв у слові,
Жінка – енциклопедія,
Небо безкрає над морем,
Іноді la comedians.
Жінка – мій день народження,
Жінка – мати моя, сестра,
Жінка – праведне сходження
До правди по стежці добра.
Жінка – кохана дружина,
В якій пізнаємо себе,
Жінка – це доля єдина,
Яка з нами поруч іде.
17.01.08.
Прислухайтесь, зорі холодні,
До кожного слова душі –
І тихе й щасливе “сьогодні”
Всміхнеться комусь при свічі.
Розправить душа свої крила,
Оазис знайде пілігрим,
І слова цілющого сила
Засяє, як сонце, над ним.
Дорогою правди і волі
Крізь терни до вас ми йдемо…
Радійте нам, зорі холодні, –
Хай згине до завтра все зло.
22.04.07.
Крізь цю ніч непроглядну, сп’янілу,
І крізь час, що проліг в нікуди,
Я відчую твій дотик по тілу,
Доторкнуся твоєї руки.
Тільки ти свої очі зелені
Не ховай за стіною пітьми,
Просто вийди назустріч до мене,
Доторкнися й моєї руки.
І за дотиком прийде кохання,
Як за ніччю сп’янілою день,
Тільки буде лежати мовчання
На устах даних нам одкровень.
16.01.08.
Ох, які ви гарячі, уста –
Загубилася ніч в поцілунках…
П’ю їх, п’ю аж до самого дна –
Долі щедрої спраглий дарунок…
Ще, кохані, цілуймося ще –
Хай потоне ця ніч у бальзамі…
Коли ранок за нею прийде –
Обіцяйте – все буде так само!
14.05.06.
Ти, напевно, стоїш у вікні,
Ти чекаєш на мене, я знаю…
І тому на яву і у сні
Лиш тебе я всім серцем кохаю.
Ти мені вишиваєш, не спиш…
Знаю: серце – у тім рушникові,
І, хоч ти про це завжди мовчиш,
У тобі – повне море любові.
Кожне слово твоє бережу,
Як перлину із дна океану,
І до тебе одної спішу
Кожен раз, як уперше, кохана.
Час над нами безсилий, вікам
Не здолати оцю невагомість,
Ні натхнення, дароване нам,
Ні оцю незакінчену повість.
Крок за кроком палкі почуття
Додадуть нам іще більше сили,
І розквітне, як вишня, життя,
Щоб підняти нас в небо на крилах.
29.12.02.
Ти п’яниш, не торкаючись рук,
Тільки глянеш – і вже спопеляєш,
Ти душі завдаєш таких мук,
Про які ніхто в світі не знає.
Ніжним поглядом карих очей
Ти шукаєш життя у пустелі
Мого серця в обіймах ночей,
Розбиваючи мороку скелі.
Твоє світло по краю веде,
Надихаючи мозок екстрімом,
Геть усього до щенту мене
Вмить наповнює адреналіном.
Кожен крок твій назустріч мені –
Ніжний вибух вишневого цвіту,
Мрії сон в найсолодшому сні,
Поцілунок небесного світу.
Ти – як перша досвітня зоря,
Ти – як щастя, солодка неволя,
І всміхається кожного дня
У тобі моя лагідна доля.
Йду, кохана, в твою далечінь,
З глибини в глибину ностальгії,
І у морі космічних сплетінь
У тобі впізнаю свою мрію.
25.01.10.
Червоне, біле, жовте, золоте –
Всі кольори тобі пасують, доле,
І я завжди упізнаю тебе,
В якій би не з’являлася ти ролі.
Я завжди поруч, вірний твій слуга
І твій коваль, твій критик і товариш,
Чим чаша повна – п’ю її до дна
Разом з тобою – ти це добре знаєш.
Я не люблю, як і не любиш ти,
Дволикості, брехні і лицемір’я,
До правди із любов’ю йду завжди
І що дійду до неї – свято вірю!
Разом з тобою я здолаю шлях,
Хоч скільки би не було в ньому терня,
Бо знаю, доле, що в людських серцях
Великий плід приносять Слова зерна.
Тож йди вперед, світи мені завжди –
Нехай я світлом щедро все засію –
І станемо ми ближчі до мети,
І може нам всміхнеться наша мрія!?
Де в росах тане небо голубе
І щира правда в ньому сонцем сяє,
Я міцно-міцно обійму тебе –
І ти відчуєш, хто тебе кохає!
27.01.10.
Крок за кроком вперед, до мети,
Лиш на дотик, в холоднім тунелі,
Щоби світло всім тим донести,
Хто для нього відкрив свої двері.
Штучний морок стіною стає,
Гострий камінь впинається в ноги,
А душа далі впевнено йде,
Хоч нема перед нею дороги.
Там, де губиться голос надій,
Де ніхто не проходив до неї –
Там під силу пройти тільки їй,
Бо її лиш чекали ці скелі.
З краю прірви в обійми ночей
Вона дивиться, наче лілея,
Не ховаючи ніжних плечей
Від пустелі, яка поза нею.
На вершині, між гордих птахів,
Над землею, під куполом неба,
Свою стежку в сплетінні шляхів
Вона знов обирає для себе.
Й далі йде, ігноруючи трон,
Не зрікається, не продається,
І, минаючи свій рубікон,
Через сльози гарячі сміється!!!
28.01.10.
Я твій парфум відчую за версту
І серед натовпу тебе впізнаю,
Поклич мене – і навмання піду
Лише тому, що всім єством кохаю.
На голос твій я обернусь завжди
І обійму, як найдорожчу мрію,
З тобою поруч буду в небо йти
Тому, що всім єством тобі я вірю.
Я зрозумію таємничість фраз,
Усе, чого не вимовити словом,
Щоб тільки зупинити тлінний час,
Продовжити за кавою розмову…
Щоб тільки загубитися в тобі,
Вдивляючись в твої уста та очі,
Щоб твій парфум відчути на собі
Поміж нетлінних поцілунків ночі.
26.01.99.
Це бажання сильніше за мене,
Бродить кров, як вино молоде,
Ніч запалює зорі на небі,
За собою по стежці веде.
А в мені все немає спокою,
Йду на голос, але не її,
Все сумую і все за тобою,
І ці ночі дарую тобі.
08.02.04.
Не знаю я, чи в сні чи на яву,
Та знаю: ти приходила до мене...
Я пам’ятаю усмішку твою
І силует стрункий твій біля клена.
Скажи, чому приходиш в таїні,
Так, щоби я не зрозумів як треба,
Коли це було: на яву чи в сні
І де насправді: на землі чи в небі?
Невже спішиш повз мене в нікуди,
У порожнечу, де мене немає?
Тоді чому мої цвітуть садиv
І лиш про тебе солов’ї співають!?
Прийди, голубко, розкажи мені,
Чого душа закохана жадає,
І я усі сади віддам тобі,
Щоб тільки ти для мене стала раєм.
12.07.00.
Говори невідомими мовами –
Я не чую тебе все одно;
Коли ходиш ти поруч та колами –
Я щораз дивлюсь інше кіно.
14.07.97.
Наберу у долоні любові
І засію зерном цим весь світ –
Буде щедрим, щасливим, здоровим
Український прадавній мій рід.
Едельвейсу в горах назбираю,
Заплету його в коси дівчат,
Щоб по всьому вкраїнському краю
Рознесли вони запах Карпат.
Словом щирим, глибоким і чистим
Потону я в обіймах людей,
Щоб воно найдорожчим намистом
Потім сяяло з їхніх грудей.
Я пройду спориші і тернину
І автограф всім тим залишу,
Ради кого у небо я лину
І ці вірші щоночі пишу.
30.01.10.
Іди тихіше, не збивай роси,
Нехай хода на стежку ледь лягає,
Хай світ чарує весь цей світ краси –
І ця краса у нас в душі засяє.
12.05.04
Як ніколи, сьогодні ти ніжна,
Зводять розум солодкі слова,
І, здається, ти зовсім безгрішна,
Але правди у тому нема…
Щойно день забере владу в ночі –
Зникнуть чари твої, як туман,
І не ті я побачу вже очі –
Обпікатиме серце дурман…
Ти насправді прекрасна – я знаю,
Гра твоя – професійна і зла,
Я ж в тобі ідеал свій шукаю,
Прагну світла, любові й добра!?
То хто ж винен у тім, що кохаю
І бреду водночас навмання,
Що себе сам любов’ю караю
І не бачу омані кінця?
На дорозі контрастів і шалу
Я стою і дивлюсь у нікуди,
І, як сон, проминає помалу
Жар дилем, спопеляючи груди.
Ще година – й піде все по колу:
Ніжність рук, губ гарячих тепло…
І про цю непотрібну розмову
Я забуду дилемам на зло!
16.02.94
Так хочеться спогад цей ніжний зігріти,
Усе повернути по колу назад,
І біля вогню на траві порадіти
Зіркам, які світлом налили мій сад.
Так хочеться в тиші усе розказати,
Ні, прошепотіти в солодкі уста,
У зорянім сяйві тебе обійняти
Й почути із ночі: вона – саме та!
Так хочеться всупереч світові цьому
Вдихати твій запах, торкатися рук
І йти в далечінь, невідому нікому,
Вслухаючись в пристрасні ритми і стук…
Вернутися хочеться, щоб подивитись
При вогнищі ватри тобі до очей,
Щоб ще раз з тобою разом помолитись
За зоряне небо, за голос з грудей.
15.02.10
Ти знаєш все…
ти бачиш всіх наскрізь,
Звучать слова твої, як аксіома,
Ти знаєш радість і не знаєш сліз
Завжди, але не наодинці вдома.
15.09.09
Рахую хвилини,
ось майже остання,
Ще мить і твій голос
розірве мовчання,
Неначе листок
непотрібний навпіл,
Ти знову ввійдеш,
сядеш поруч за стіл,
Вдихнеш аромат
африканського чаю,
Піднявши горнятко,
мов чашу Грааля,
І в плетиві тисяч
сузірь серед ночі
Я знову побачу
зелені ці очі…
Задумався…
мрії як музи насіли,
І я не побачив,
коли ти присіла…
Милуюсь тобою,
твій запах вдихаю,
Радію, що ти
зовсім поруч й не знаю,
Не можу збагнути,
що правда, що ні –
Настільки з тобою
приємно мені!
22.06.99
Суцільний екстрім – оці кроки по стежці,
Крок вліво – провалля, крок вправо – граніт,
А поруч – слова такі ніжні й відверті
Про море, вино, Аюдаг, Партенід.
І як на цей голос не йти? Зупинитись –
Це значить всі цінності зрадити вмить;
І так хоче кожна на все подивитись,
Так серце у кожної в грудях щемить…
І ось вони знову спішать над проваллям,
Збиваючи ніженьки ніжні у кров,
Обличчя прикривши од вітру вуаллю,
Ідуть знов туди, де їх кличе любов.
Ні вітер, ні хвилі, розбиті об скелі,
Ніщо зупинити не може їх шал –
Між небом і морем, немов орхідеї,
Спішать вслід за тим, хто надію їм дав.
А він, князь оцього нового їм світу,
Кидає красоти свої їм до ніг
Й лукаво крізь спротив північного вітру
Щось каже їм всім про затаєний гріх…
Про те, що ця стежка – не просто стежина,
Що жінка не кожна по ній може йти,
Й коли мучить серце дівоче провина,
То може цю стежку вона не пройти…
Бо як це не дивно, вода усе знає,
Читає душі потаємні думки
І зради нікому в житті не прощає,
Усім в слушну мить воздає за гріхи…
І навіть в цей час, коли море нуртує
І гребінь пінистий кидає увись,
Хтозна, чи не голос вона тої чує,
Котра звідси дивиться з острахом вниз?
Отак за розмовою бігли хвилини,
З’являлись й зникали лагуни й дива,
Й проходили діви тернисту стежину –
Не впала в стихію із них ні одна…
А нині над морем збуваються мрії
Під келих п’янкого сухого вина,
Посеред діброви всіх тих, хто ще вірить
В романтику, щастя, кохання й життя!
10.08.09
Хіба мені твої слова потрібні,
Оті п’янкі, як аромат вина?
Коли тебе немає поруч, рідна, –
Мені за щастя навіть тінь твоя!
18.09.09
Сплеск водиці в саду –
Покотилась луна –
Загубила сльозу
Над струмочком душа…
Серед ночі одна
Тихо йшла в нікуди,
І легка та хода
Залишала сліди…
Де перлини роси
Порошили траву,
Там в обіймах краси
Кликав мрію свою…
І був голос мені,
Наче ангела спів:
Ти зустрінеш її
Між розкішних садів.
Як розквітне весна,
Як пробудиться все –
Враз надійде вона,
Приголубить тебе…
І я вірно чекав,
Пестив думку в душі,
Вірив, певен був, знав,
Що впізнаю її…
Й мимоволі якось
Защеміла душа –
Наче сон, все збулось
За хвилину життя…
І лише про сльозу
Не забуду ніяк,
Бо у ній я впізнав
Долі справжньої знак.
26.02.02
Не кажи нічого на прощання –
Хай душа не спалює мости:
Може буде зустріч ця остання,
А, можливо, нам ще разом йти?
Ти не знаєш, я також не знаю…
До кінця не зрозуміти все…
Ти кохаєш, я також кохаю,
Для душі це саме головне…
Тож навіщо нам ятрити рану,
Сипати на неї сіль і жар? –
Хай живуть своїм життям, кохана,
Чиста радість і терпка печаль.
02.02.09
Ну де ж ви, очі,
Сумні і ніжні,
Прекрасні й грішні?
В обіймах ночі
Я дам вам ліки –
Любові ріки!
Й протиотрутуv
На ваші чари
Знайдуть стожари…
Любов забуту
В обіймах ночі
У сни дівочі
Повернуть очі.
11.01.08
Немов модрина, над водою
Стоїть засмучене дівча –
Біжить печаль з очей рікою
І в ній ніхто не бачить дна.
Чому стоїть? Чому сумна є?
Чому душа її в сльозах? –
Не запитають – пропливає
Життя повз неї битий шлях.
Лиш вітерець пройме наскрізно
І то пробудить, то приспить,
То приголубить ніжно-ніжно,
То сам, печальний, відлетить…
Застигла мить в її зіницях,
В її закоханих… Чому? –
Ніхто не знає – таємниця…
Вона належить лиш йому…
22.10.10
Так буває – гроза серед літа!
Так буває – гроза серед літа! –
Вийшов липень з своїх берегів...
Ми ж раділи йому , наче діти,
Розуміючи долю без слів.
Доки грім гуркотів десь за нами –
Босі бігли ми золотом нив,
Навмання, по стежині, полями –
Надихав нас вечірній мотив...
Спрагну я отієї хвилини
Кожен раз, як згадаю її,
Як згадаю все те, що покинув,
Що не взяв із собою тоді.
І як раптом – гроза серед літа! –
Серце спрагло спішить з берегів,
Бо у спогадах ми всі, як діти –
Розуміємо долю без слів!?
16.04.11
Покажи мені, друже, долоні –
Хай душа посміхнеться із них,
Покажи мені очі безсонні –
Справжнє море зірок золотих,
Й не кажи, що конаєш від втоми –
Говори мені ще, повідай,
Як жоржини горять біля дому,
Як із саду всміхається рай,
Як співає струмок край стежини,
По якій моя матінка йде,
Як буяють гаї і долини,
Про що явір розмову веде?
Я ж усе занотую у серці,
Чистим золотом все розпишу –
І назавтра всміхнуться озерця,
Про які я свій спогад лишу.
23.05.12
У яких світах ми розійшлися,
Де я загубив твої сліди? –
Де б ти не була – там помолися
За своє кохання й поверни
Коней золотих назустріч долі,
У очах якої квітнеш ти
І мене до Слова у неволю
Знову, музо щедра, приведи!
Хай я не страждаю так душею,
Що до неба порива крильми –
Я живу усмішкою твоєю
І твоїми дихаю грудьми...
Образи твої в мені буяють,
Не щодень – щомиті спрагну я
Вкотре розказати, як кохаю
Я тебе сильніше над життя!
09.11.12
Там не закохатись неможливо,
Де між гір виспівують струмки,
Де розкута ватра будить силу
І наснаги додають роки...
Де на крилах доля поспішає
В сині гори – в них жива душа! –
Де трембіти сонце зустрічають
І Черемош виграє ріка.
Там не закохатись неможливо:
Там буяє гордо розмарин
І лунає музика наживо
Плаєм для розкішних полонин.
Тож нехай радіє Верховина,
Хай пече Ворохта калачі –
В Устиріки я душею лину
І кохаюсь серцем в Космачі.
12.11.12
Не шукаю я щастя далеко –
Воно поруч зі мною іде,
Разом з ним на душі мені легко,
Сад любові навколо цвіте.
Вічно в грудях моїх воно б’ється,
Будить розум, веде до мети,
На світанках радіє, сміється,
З ним приємно під гору іти.
У хвилини сумні чи веселі
Тихо поруч сумує й радіє
Моє щастя – моєї оселі
Краще нього ніхто не зігріє!
Щастя!? Боже мій! Дякую, Боже,
За безцінні ці ночі і дні,
Коли щастя, на лик рідний схоже,
Ніжну радість дарує мені.
04.12.12
Неначе вчора це було –
Розквітлі вишні і надії,
Відкрите і ясне чоло
Душі окриленої мрії.
І враз змінилось все, пройшло,
Як буйний травень, відшуміло,
Й нараз у серці припекло
І в глибині єства згоріло...
Чи хто знайде такі слова,
Які б вмістили невмістиме –
Самотньо плакала душа
За днями юності святими.
5.12.12
В зеленому морі весни
Цвітуть яблуневі сади –
Оазиси слави і волі,
І ангели Божі крильми
В тих кронах квітучих сліди
Лишають як добрий знак долі.
В зеленому морі в свій час
Залишить краса оця нас,
Як ніжність, паде поміж трави,
Та в кронах залишиться вальс,
Як в пам’яті спогад про вас,
Як дотик небесної слави.
Загубиться й стежка в траві,
Якою лунали пісні,
Якою ми вдвох тут блукали,
Та ввік не покинуть землі
Думки й почуття неземні,
Які в нас з тим цвітом палали!
25.12.12
Не запитаю більше в тебе:
Яке над головою небо? –
Душа втомилася, її
Вже не розбудять солов’ї.
Пішла стежиною по краю
Вона назавжди з того раю,
Де б’ють ілюзії ключем
Серед етюдів та поем.
Пішла собі. Хай йде небога,
Нехай несуть скоріше ноги
Від тебе, “доле золота”,
Туди, де жевріє життя.
04.01.13
Розбуди, як завжди, на світанку,
Щоб скупатись нам в царстві краси,
Щоб побачити сад у серпанку,
Чисте небо в зіницях роси.
Поведи на зорі до схід-сонця
В перспективу зелених гаїв,
Щоб в долонях розплавився стронцій
Лиш від співу твоїх солов’їв.
Дай в глибинах твоїх відпочити,
Десь під серцем, о земле свята,
Щоб твоїми грудьми полюбити
Незбагненно прекрасне життя.
16.01.2013
Шукаю обличчя без маски
І серце правдиве, живе,
Шукаю я ніжність і ласку,
А значить – єдину, тебе!
Шукаю в дібровах зелених,
В сонатах птахів голосних,
Із вітром розгойдую клени –
Шукаю тебе серед них.
Іду по межі на край світу,
Пірнаю у безліч очей,
Крізь пафосний голос трембіти
Вслухаюсь у звуки з грудей...
Шукаю і вірю: в хвилину,
Коли й не чекатиму, ні –
Наповнять мою полонину
З вершин твого серця пісні!
16.01.13
Я покличу тебе за собою
В ніжний шелест тендітних беріз,
Зачарую життям і красою,
Витру очі і душу від сліз.
Поведу тебе в царство зелене,
В найпалкіші обійми весни,
Де із небом цілуються клени
І земля бачить лагідні сни.
Подарую тобі серенади,
Чисті звуки птахів голосних,
Понесу туди, де зорепади
Сіють ангельські руки святих.
Із барвінку, фіалок і рясту
Я дорогу тобі простелю,
І на хвилі чудовій, сріблястій
Мимоволі скажу, що люблю.
Тільки ти не мовчи, хай струною
Забринить в твоїх грудях душа –
У ту мить обвінчають з тобою
Неповторну красу небеса.
29.01.13
Посміхнися, хай, навіть, крізь сльози,
І усе буде добре, повір:
У житті вистачає нам прози –
Хай лягають вірші на папір.
Ти – найкраща у світі, ти – доля!
А це значить, що світло – в тобі,
І воно тебе кличе до волі,
Робить сильною у боротьбі.
Крок за кроком вперед, до вершини,
Ще секунда – і ти на коні.
Пам’ятай: і найменша зернина
Світлий колос дарує тобі.
30.01.13
Я волію іти за небом –
Аби тільки не йти по колу;
Я волію іти до тебе,
Тільки ти – моя справжня доля?
Я жадаю горіти серцем:
Тліти – це не моя стихія.
Прагну бути життя озерцем
В лабіринтах твоєї мрії.
В поцілунках, обіймах ночі
Хочу дуже багато світла –
Хай твої пречудові очі
Ллють у душу вогні досвітні.
03.02.13
Мрію просто твій голос почути –
Ніжну музику сонячних слів;
Марю запахом м’яти і рути,
Благодаттю травневих дощів.
Наче літа солодку сонату –
Я до ночі би слухав тебе,
Зодягнув би твій стан у блавату,
Як зійшла би ти в небо моє.
Із струною, що й досі лунає
Десь зі скелі моєї душі,
Моє серце твій погляд шукає,
Йде до тебе крізь теплі дощі.
І, буває, здійсняються мрії –
Десь зненацька з’являєшся ти,
Щоб зігріти промінням надії,
Щоб за мить знову просто піти.
Зачарованим колом іду я,
І радію, і плачу в рукав,
І співаю в душі: алілуя
Вже за те, що тебе покохав.
04.02.13
Ми бігли стежкою, позаду
Сміявся дощ на всю леваду,
Ревіло небо, блискавиці
Губились в золотій пшениці,
Спішив Дністер із берегів
І світ, здавалося, димів.
І раптом ти на тому фоні
Час зупинила і долоні
В грозу в бік сонця простягла,
Немов шукаючи тепла,
І тихо мовила: можливо,
Господь нам подарує диво…
Й мене в ту мить ти обняла.
Вже було близько до села,
Уста горіли з поцілунку,
Неначе від міцного трунку,
Мурахи бігли по спині
І ти усім була мені.
06.02.13
Як мало для щастя нам треба –
Лише доторкнутися неба,
Зустрітися, раптом, в юрбі
Чи правду сказати собі,
Повірити у неможливе,
До сонця розправити крила
Чи випити кави горня,
Коли поруч тебе вона –
Єдина, дарована Богом!
Про світлу, щасливу дорогу
Ми мріємо, друже, щодня –
І щастям повніє життя!
07.02.13
Іду на край світу з одною метою –
Зустрітися, серденько, знову з тобою,
Побачити сонячну долю без гриму –
Веде мене світла зоря пілігрима.
Як в німфи обіймах, в руках твоїх тану,
І бачу в тобі ту єдину, кохану,
І кожного разу, як в очі дивлюся –
Неначе в озерах глибоких гублюся.
Вже сон мій пропав і немає спокою,
На душу набігли враз мрії ордою,
І серце в полоні солодкого щему
Плекає думки на одну лише тему –
Зійти із зорею в твоїм небосхилі,
Щоб знову побачити обриси милі,
І в світі озер найдорожчих згубитись,
Щоби в глибину їх довіку дивитись.
09.02.13
Думки, які ніхто не зрозуміє
Крім тебе однієї, я пишу,
І в тих думках про тебе далі мрію,
І на вогонь надії знов спішу.
Можливо, десь обпалюю я крила,
Можливо, що обманюю себе,
Але я знаю: в тих думках є сила,
Є глибина і небо золоте.
09.02.13
Небо бавилося із дощем,
Через сльози сміялося в квіти,
Танцювало ламбаду з плющем,
Обіймало всі зустрічні віти.
Задивлялося небо в струмки,
Вигравало на сонячних струнах,
Все шукало твоєї руки,
Поцілунку життя і фортуни.
Небо сипало срібну росу
На розкішну траву нам під ноги,
І вмовляло сестричку грозу
Не будити у серці тривоги.
Небо просто раділо нам двом
Під покровом святої любові
І творило свій пишний альбом
У найкращому місті – у Львові.
18.02.13
Подаруй мені сонечко, мила;
Подаруй мені, сонечко, крила –
Поведи мене на Чорногору,
В юну пору в обійми Аврори.
У полоні краси неземної
Я зійду, стану поруч з тобою,
Стану, мила, для тебе рікою
Ласки, ніжності і супокою.
Я стоятиму поруч атлантом,
Буде небо для нас фоліантом –
Між землею і куполом ночі
Я твої цілуватиму очі.
Все, що скажеш мені у півтиші,
На скрижалях душі я залишу,
Запишу на кичерях зелених –
Будуть гори прихильні до мене.
Подаруй мені сонечко, мила;
Подаруй мені, сонечко, крила –
Поведи мене на Чорногору,
В юну пору в обійми Аврори.
22.02.13
Зупинюся, торкнуся рукою
Юних вишень, півоній, бузку,
І спокійною далі ходою
За тобою, кохання, піду.
В напівтиші квіткових елегій
Я забуду на мить про весь світ,
І журба як іронія прерій
Стане жаром холодних ланіт.
Я повірю тобі апріорі
І шукатиму знову тебе,
Бо ти – перший синонім любові,
Яка в серці моєму цвіте!
26.02.13
Сльозу, гарячу як вогонь,
Я п’ю до дна з твоїх долонь
Й на крилах – на твоїх руках
Тебе шукаю в небесах,
Як долю в кольорових снах.
Ти так далеко від землі,
Ти наче в сні… Ти наче в сні…
Якби ти знала, як мені
Самотньо нині на душі
У цьому сні… У цьому сні.
Шукаю, мила, рук твоїх,
Я знаю, що любов – не гріх
І п’ю напій гіркий до дна:
В моїй душі – лиш ти одна…
Навіки ти лише одна!
Триває мить, горить сльоза,
П’янить мене твоя краса
Й на крилах – на твоїх руках
Шукаю знову в небесах
Тебе у кольорових снах.
05.03.13
Не забуду я очей зелених,
У яких моя любов зросла,
І вони повернуться до мене,
Подарують усмішку тепла.
Не забуду я очей тих синіх,
Що розквітли небом у душі
І вклонюся кожен раз людині,
Що під ним зустрінеться мені.
Не забуду я очей ніколи,
Тільки була б в них та глибина,
Що мов землю серце переоре,
Щоби там залишити життя.
01.09.13